Ідентичність, як опора: Наталія Кривда про те, як допомогти дітям не втратити своє “я”

«Хто я?» — просте питання, відповідь на яке українські діти сьогодні змушені шукати у бомбосховищах або в нових класах за кордоном. У часи хаосу та війни національна ідентичність стає для дитини не просто словом із підручника, а внутрішнім компасом, притулком для цінностей та приводом для гордості.

Команда проєкту Freedom Diaries поспілкувалася з Наталією Кривдою — докторкою філософських наук, професоркою КНУ імені Тараса Шевченка та головою наглядової ради Українського культурного фонду. Разом ми спробували розібратися, як саме формується українська ідентичність у дітей, чому культура є містком до дому та як навчити підлітків внутрішньої свободи, коли їхній фізичний світ обмежений повітряними тривогами чи вимушеним переїздом.

— Пані Наталю, багато хто думає, що «ідентичність» — це щось складне й суто теоретичне. Але, дивлячись на те, що діти пишуть та домальовують у мальописах Freedom Diaries, здається, що це дуже жива й інтуїтивна відповідь на питання: «Хто я і де моє коріння?». Чому нам так важливо триматися за ці речі зараз?

— Коли ми говоримо про ідентичність, маємо розуміти ключовий аспект: українська національна ідентичність — це ідентичність політичної нації. Вона формується на перетині двох важливих напрямків.

З одного боку, нам важлива етнічна основа: відповідна культура, мова, традиції українців, кримських татар, євреїв, гагаузів та інших спільнот, які століттями живуть на теренах України. З іншого боку — і це надзвичайно важливо — наша громадянська ідентичність формується через спільні цінності: свободу, гідність, солідарність, рівноправ’я, верховенство права та справедливість. Саме ці межові основи людського буття створюють філософську рамку існування громадянина — і всередині країни, і поза її межами.

Здається, що це заскладно для підлітка чи маленької дитини? Ні. Навпаки, діти набагато гостріше — через спілкування, спостереження та інтуїтивні здогадки — «вхоплюють» ідентичність. Їм життєво необхідно відповісти собі на питання: «Хто я є?». Відповідь стає їхнім внутрішнім компасом.

«Ідентичність сьогодні — чи не ключова політична приналежність людини в умовах військового протистояння. Якщо це екзистенційна війна між тиранією і демократією, авторитаризмом і вільним вибором, то ідентичність стає прихистком цінностей гідності та свободи».

Цю оптику важливо артикулювати в розмовах з дітьми. І найпростішим інструментом тут є розуміння власної історії. Вона має відкриватися перед молоддю не лише через жертви та трагедії, а й через досягнення, перемоги, звершення та історичну присутність України в європейському культурному просторі. Щоб кожен підліток знав: нам є чим пишатися.

— Ми бачимо, як діти у суботніх та недільних школах за кордоном завдяки творчим заняттям знову подумки «торкаються» дому. Чи може культура і неформальна освіта стати тим містком, який збереже їхнє українське «Я»?

— Школа й освіта загалом є чи не ключовим гравцем у вирощуванні та підтримці національної ідентичності. Дослідники успішних стратегій формування ідентичності завжди наголошують: саме продуктивна й прогресивна національна освіта є головним інструментом на цьому полі.

Я б говорила про потребу формування One Voice Policy у сфері національної освіти: від дошкільної до університетської, включаючи всі неформальні формати. Саме недільні школи, гуртки, лекторії за кордоном, спільноти за інтересами стають майданчиками, де діти в невимушений спосіб — через прилучення, а не через нав’язування — починають відчувати свою приналежність.

Варто бути реалістами: як би боляче це не було усвідомлювати, не всі діти повернуться в Україну чи залишаться в українському громадянстві. Проте, навіть перебуваючи за кордоном, вони можуть залишатися носіями та амбасадорами своєї культури.

У науці давно існує поняття cut and mixed identity (порізана і змішана ідентичність). Світ рухається до такої множинної, плюральної приналежності. Досвід проживання в різних країнах та культурах не має виключати українськість — навпаки, він може посилювати особистість, роблячи її спроможною адаптуватися та ухвалювати виважені рішення у глобальному світі.

— У мальописах Freedom Diaries ми вчимо дітей, що свобода — це не лише про кордони на карті, а й про свободу мислити, відчувати, мріяти. Чому навчати внутрішньої свободи так важливо саме зараз, коли діти фізично обмежені війною?

— Свобода фігурує в усьому списку європейських цінностей, і це один із найпотужніших архетипів української культури. Наша мова унікальна тим, що чітко розрізняє поняття «свобода» і «воля». Для нас важливі обидва виміри.

Чому для дітей важливо усвідомити і безмежність свободи, і водночас її межі? Сучасний світ вимагає вміння співіснувати в різних контекстах. Свобода — це не про вседозволеність, це також про вміння поважати кордони інших, приймати іншого (не чужого чи ворога, а саме іншого), вміння співіснувати й відстоювати власні межі.

Сьогодні, в час війни, діти чітко знають, де свої, а де чужі. Проте після нашої неодмінної перемоги, у постконфліктному світі, ми постанемо перед серйозним викликом. Або ми розірвемо українське суспільство через різний досвід війни (хтось воював, хтось ні; хтось залишався під обстрілами, хтось виїхав за кордон), або ми знайдемо сили його об’єднати. Внутрішня свобода та вміння мислити ширше — це саме ті навички, які допоможуть дітям після перемоги не ділити світ на радикальні табори, а будувати єдність суспільства.

Ідентичність не є статичною — це динамічна конструкція, її не можна просто законсервувати. Її потрібно постійно проговорювати, осмислювати й інтегрувати в актуальні мистецькі та освітні проєкти. Творчість під час війни має чітку місію. Мистецтво не може перетворюватися на сухий інструмент пропаганди, але воно так само не має права залишатися «нейтральним».

Зрадницька теза наших ворогів про те, що «мистецтво поза політикою», веде до виправдання насильства.

Спроби нормалізувати присутність агресора у світовому просторі чи вибудувати хибну «моральну симетрію», яка ставить на один рівень агресора і жертву — неприпустимі.

Саме тому такі проєкти, як Freedom Diaries, є критично важливими сьогодні. Вони допомагають дітям безпечно «розпаковувати» складні сенси, віднаходити зв’язок із рідною культурою крізь творчість та формувати ту саму міцну внутрішню опору, яку в них ніхто не зможе відібрати.

Матеріал підготовано пресслужбою проєкту Freedom Diaries. Фото пресслужба Наталії Кривди