Про нас

Я хочу, щоб увесь світ бачив силу України. І щоб кожен українець, де б він не був, пишався тим, ким він є.

Один із найбільш значущих моїх проєктів останніх років — War Diaries: непочуті голоси українських дітей. Це 14 історій, 14 зруйнованих життів. Виставка про біль війни очима дітей вже побувала в США, Німеччині, Нідерландах, Франції, Норвегії та Британії.

Під час поїздок ми часто зустрічалися з українськими дітьми за кордоном. Вони опинилися в нових країнах, серед нових мов і традицій, часто без рідних друзів та без відчуття дому. В очах цих юних українців я побачила безліч запитань: хто я тепер? ким я є, якщо мій дім так далеко? І я зрозуміла: їм потрібен простір, де вони зможуть віднайти себе, зрозуміти свою ідентичність і зберегти гордість за те, що вони українці.

Саме так народився наш новий проєкт Freedom Diaries. Це не просто про свободу. Це про глибоке розуміння себе. Де кожна українська дитина — це прекрасна птаха, якій потрібні простір і крила, щоб злетіти. 

Freedom Diaries – це про право бути собою, пам’ятати своє коріння й водночас сміливо дивитися в майбутнє.

Українська феміністська мисткиня, перформансистка, медіамисткиня, кураторка та садівниця. Співзасновниця приватної резиденції для іноземних митців та мисткинь у селі Музичі. Посланниця ООН з питань толерантності в Україні з 2018 року, лауреатка премії імені Казимира Малевича у 2008 році. Авторка мальописів «Про громадянство рослин, тварин і людей» і «Зошит свободи», які є основою проєкту Freedom Diaries.

У мене було декілька причин з радістю і ентузіазмом погодитися долучитися до такого важливого, крутого проекту. Перша – це моя безмежна повага до колеги, талановитої мисткині Алевтини Кахідзе і її неймовірного вміння бачити цей світ очима дитини. Друга – це, звісно ж, моя власна мистецька практика і те, як вона завжди по-особливому перетинається з темою посттравматичного зростання. Я вірю, що цей проект спрямований саме на пошук можливостей для такого процесу і я бачу, як він може бути корисним нашим українським дітям, що виїхали за кордон у зв’язку з повномасштабним вторгненням росії в Україну не тільки сьогодні, але і у майбутньому. Третя – це системна, супер професійна робота фундації Христі Храновської і абсолютна відданість ідеї, що світ можна зробити для наших дітей щасливішим місцем.  І, звісно ж, ще однією важливою точкою, від якої я відштовхувалась, було те, що я сама мати 9 річного Іллі, який теж провів 3,5 роки за кордоном у зв’язку з війною. Я сама пройшла з ним всі етапи адаптації, складнощі і розумію, що подібний проєкт дуже допоміг би йому і нашій сім’ї пройти цей шлях легше, наповнив би наші з Іллею дні особливим теплом. І подарував би Іллі більше впевненості в усвідомленні своєї ідентичності, він допоміг би створити міцніший зв’язок мого сина з рідною Україною і її невпинним виборюванням свободи.

Цей проєкт дуже відгукується мені особисто. Я вимушено переміщена особа ще з 2014 року, і моїй дитині довелося кілька разів змінювати школи та своє звичне середовище. Добре пам’ятаю, як непросто було адаптуватися до нового і водночас зберігати відчуття стабільності та власної ідентичності. Тому знаю, наскільки важливо мати поруч ресурс і підтримку — саме це і дає цей проєкт. Як мама, я особливо відчуваю його цінність. Дуже хочеться, щоб діти, навіть у найскладніші часи, відчували тепло, впевненість і залишалися в контакті зі своєю культурою. Для мене велика радість бути в команді з Фундацією Христі Храновської, чия системна й професійна робота щодня доводить: світ для наших дітей можна зробити щасливішим і світлішим місцем. Я справді вірю, що цей проєкт допомагає не лише сьогодні, а й закладає основу для сили та впевненості наших дітей у майбутньому.

Мене звати Галина Самчук. Я директорка Фундації Христі Храновської і мама двох хлопців, які у віці 5 і 9 років були змушені залишити Україну у квітні 2022 року через війну. Ми пройшли шлях біженства й інтеграції в інше культурне середовище. Я бачу, як мої діти стають білінгвами, переймають звичаї нової країни, але водночас губляться у відчутті приналежності до українського культурного коду.

Мені боляче спостерігати, як їм складно називати себе українцями через присмак жертовності чи показного пафосу. Вже два роки вони відвідують українську школу St Mary’s у Лондоні, і там я бачу, наскільки важливо для них бути серед своїх, чути рідну мову й відчувати, хто вони є. Я щиро сподіваюся, що й на уроках Freedom Diaries мої сини зможуть віднайти цей зв’язок з Україною.

Для мене Freedom Diaries — не лише професійна місія, а й особиста історія. Я радію, що проєкт стартує саме у Лондоні та Великій Британії, де тепер зростають мої діти. Це наш спосіб подарувати українським дітям у світі більше впевненості в собі та теплий простір, у якому вони завжди знатимуть: вони українці.

Має понад 15 років досвіду викладання, автор підручників та освітніх матеріалів для Нової української школи й методичних рекомендацій для роботи з дітьми в умовах війни.

Мистецтво допомагає відкривати ідентичність, а мальописи цього проєкту дають змогу стати співтворцем власної історії. Як історик, звик працювати з історіями минулого, як педагог — супроводжую дітей у написанні власної історії та формуванні ідентичності. Freedom Diaries — це не підручник, а компас для внутрішньої подорожі, де кожне заняття стає маленьким відкриттям.” – це відповідь на питання, що мотивувало доєднатись до створення проєкту.

Працює у приватній практиці з дітьми, підлітками та дорослими, розробляє програми підтримки резилієнс. Викладає психологію в НаУКМА та є експерткою Центру психічного здоров’я при НаУКМА.

Проєкт Freedom Diaries застав мене зненацька і одразу запав у серце. Ми весь час несвідомо питаємо себе хто ми є. Щирі відповіді забезпечують нам не тільки виживання, а й майбутнє. Для українців всюди, і особливо за кордоном питання приналежності одне з перших. Мати посередника для дослідження власної ідентичності у вигляді мальопису та компанію однолітків на уроках це саме те що треба. Тішусь, що стала частиною команди, що і відчуває, і розуміє актуальність теми та вміє втілити задумане.